Азура і скриня (ориг. Azura and the Box) — книга у декількох іграх серії The Elder Scrolls.
Узагальнююча стаття: «Книги (Skyrim)».- Узагальнююча стаття: «Книги (Oblivion)».
- Узагальнююча стаття: «Книги (Morrowind)».
- Попередня книга — «Придане».
Нотатка: У The Elder Scrolls Online ця історія розповідається у книзі «Прадавні сувої двемерів, ч. XI».
Де шукати[]
В The Elder Scrolls V: Skyrim[]
- Маркарт, музей двемерів і лабораторія Колсельмо;
- Маркарт, дім Огмунда;
- Колегія Вінтерхолда, Зал досягнень, на столі;
- Талморське посольство, особиста кімната Еленвен;
- Морфал, дім Фаліона.
В The Elder Scrolls IV: Oblivion[]
- Анвіл:
- дім Пінарія Інвентія;
- корабель «Слід Змія», середня палуба;
- замок Анвіл, королівська опочивальня.
- Імперське місто:
- бібліотека Стародавніх сувоїв;
- «Містичний емпоріум», особиста кімната.
- Чейдінхол, Гільдія магів;
- Коррол, головна зала замку.
В The Elder Scrolls III: Morrowind[]
- Вівек, вежа Тельванні;
- Ахініпаліт, у закутку поряд з Брейнісом Фаріоном;
- скриня Яґрума Багарна, Корпрусаріум, Тель Фір.
Текст[]
Маробар Сул
Нчильбар провів молоді роки в пригодах, проте з роками став дуже мудрим, дуже старим двемером, що проводив своє життя в пошуках істини та розвіюванні забобонів. Він багато винайшов і створив багато теорем і логічних структур, які носили його ім'я. Але більша частина світу все ще спантеличувала його, і ніщо не було більшою загадкою для нього як природа Аедра. Протягом свого дослідження він прийшов до висновку, що багато Богів були цілком вигадані людьми та ельфами.
Однак ніщо не було більшим питанням для Нчильбара, а ніж межі божественної сили. Чи Великі Сутності були господарями всього світу, або ж менші істоти мали силу творити свою власну долю? Оскільки Нчильбар наближався до кінця свого життя, він відчував, що повинен зрозуміти цю останню основну істину.
Серед знайомих мудреців був святий чімерський священник, на ім'я Атинік. Коли священик відвідував Бталаґ-Зтурамз, Нчильбар сказав йому, що він має намір знайти природу божественної сили. Атинік був наляканий і попросив свого друга не ламати цю велику таємницю, але Нчильбар був наполегливим. Нарешті, із любові до свого друга, священик погодився допомогти, хоча й побоювався наслідків цього богохульства.
Атинік викликав Азуру. Після звичних обрядів, котрими священик декларував свою віру в могутність Богині, Азура погодилась не шкодити йому, Нчильбар та з десяток його учнів увійшли до кімнати викликання, несучи з собою велику скриню.
«Як ми бачимо, Ви прийшли до нашої землі, Азуро, Богине Заходу та Світанку і усіх їхніх містерій», — сказав Нчильбар, намагаючись здаватися таким же люб'язним як і підступним, наскільки він міг бути. «Кажуть, що ваше знання є абсолютним.»
«Це так», — посміхнулася Даедра.
«Ви б знали, наприклад, що в цій дерев'яній скрині», сказав Нчильбар.
Азура повернулася до Атиніка, насупившись. Священик негайно почав пояснювати: «Богине, цей Двемер дуже мудра і шанована особа. Повірте мені, будь ласка, він не намагається висміювати вашу велич, а всього лише продемонструвати її вченим свого народу та усій його скептичній расі. Я намагався пояснити йому вашу силу, але його філософія така, що він повинен бачити це на власні очі».
«Я можу продемонструвати свою могутність народу двемерів, проте дивіться, як би ця демонстрація не стала більшою, а ніж ви хочете бачити», — невдоволено промовила Азура, і глянула Нчильбару прямо в очі. — «В скрині лежить квітка з червоними пелюстками».
Нчильбар не став а ні посміхатися, а ні хмуритися. Він просто відкрив скриню, і всі побачили, що вона порожня.
Коли очі учнів повернулися до Азури, її вже не було на колишньому місці — вона зникла. Тільки Атинік побачив вираз на обличчі Азури перед тим, як вона пропала, і він не зміг сказати ні слова, тремтячи від страху. Він знав, що на них всіх впало прокляття, але ще страшніше було усвідомлення продемонстрованої божественної сили. Обличчя Нчильбара теж було блідим, і він нетвердо тримався на ногах, але його обличчя виражало не страх, а блаженство. Посмішка двемера, який з'ясував істину, про яку раніше тільки здогадувався.
Два його учні підтримували його, супроводжуючи до виходу, і ще два підтримували Атиніка.
«Я вчився все життя, справив безліч експериментів, вивчив тисячі мов, але тим вмінням, що відкрило мені істину, я оволодів ще тоді, коли був бідним хлопцем, який намагався добути скибку хліба», — прошепотів мудрець.
І коли його вели до ліжка, червона квітка випала з рукава його об'ємної туніки. Нчильбар помер цієї ж ночі, й обличчя його було сповнене задоволення, котре приходить тільки від осягнення істини.
Коментар видавця:
Це — ще одне оповідання про мудрого двемера, що ніколи не помилявся. Переклади на альдмерську мову можуть різнитися в інтерпретаціях, але суть розповіді завжди одна. У данмерів є схожа легенда про Нчильбара, проте в данмерській версії Азура розпізнає обман і відмовляється відповідати на питання. Вона вбиває всіх присутніх двемерів, і проклинає рід данмерів за скептицизм.
У альдмерській версії, Азура ошукана не порожньою скринею, а скринею, в якій знаходилася сфера, котра якимось чином перетворилася на плаский квадрат. Звичайно ж, альдмерська версія легенди ближче до двемерського оригіналу, але і складніша для розуміння. Цілком можливо, що це пояснення в дусі «сценічної магії» було додано Гор Фелімом, оскільки сам Гор Фелім не цурався подібних трюків, коли використання магії було недоступно.
«Маробар Сул» згадує і про Нчильбара, що діє сам, і він в класичній версії оповідання втілює безліч двемерських чеснот. Його скептицизм, нехай навіть і не такий абсолютний, як в альдмерській версії, навіть прославляється, незважаючи на те, що він прикликав прокляття на рід двемерів і на безіменний Дім бідолахи жерця.
Що б собою не представляла справжня природа Богів, і чи помилялися на їхній рахунок двемери, або мали рацію, ця розповідь може пояснити, через що двемери зникли з Тамріелю. Хоча Нчильбар і подібні до нього, можливо, і не ставили собі за мету глузування над аедра і даедра, їх скептицизм, безумовно, накликав на них гнів божеств.